Цікаві факти з історії Одеси: коротка мандрівка містом

Коротко: Одесі трохи більше двохсот років, а вона вже встигла побути вільним портом, надихнути Пушкіна, заховати під собою найдовші катакомби світу й потрапити до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ми зібрали перевірені факти з історії міста — такі, що легко переказати за столиком у кав'ярні.

Як усе починалося

Офіційним роком заснування Одеси вважають 1794-й: саме тоді за указом імператриці Катерини II на березі Чорного моря почали зводити нове місто й порт. Та життя тут вирувало й раніше — на цьому місці стояла османська фортеця Хаджибей (Єні-Дунья), яку взяли штурмом 1789 року. Тож новий порт виріс, по суті, на місці старого укріплення.

За поширеною версією, назву «Одеса» обрали на честь давньогрецької колонії Одессос, яку колись пов'язували з цим узбережжям. У грецькому корені імені вже ніби вгадувалося майбутнє міста — багатомовного й оберненого до моря.

• Осип Дерибас. Серед батьків-засновників був неаполітанець на російській службі Хосе (Осип) де Рібас — саме він керував штурмом фортеці й першою розбудовою гавані. На його честь названо головну вулицю міста: Дерибасівську перейменували на його ім'я ще 1811 року, і назва живе донині.

Місто, що виросло на торгівлі

Величезний внесок у розквіт Одеси зробив дюк де Рішельє — французький аристократ-емігрант, якого одесити й досі лагідно звуть просто «Дюком». За роки його врядування (1803–1814) невелике поселення перетворилося на квітуче європейське місто з широкими вулицями, бульварами й театром. А згодом, повернувшись на батьківщину, Рішельє двічі очолював уряд Франції.

• Порто-франко. 1819 року Одеса дістала статус вільного порту: товари можна було ввозити й вивозити без мита. Цей режим протримався близько сорока років і перетворив місто на магніт для купців та капіталів з усієї Європи, а саму Одесу — на одне з найбільших міст імперії.
• Італійська як мова вулиці. На початку XIX століття в порту звучало стільки італійської, що вона стала фактично другою офіційною мовою міста — вивіски писали і російською, і італійською. Поряд лунали грецька, їдиш, українська, молдавська. Одеса від народження була багатоголосою, і саме цю рису століттям пізніше відзначить ЮНЕСКО.

Символи, які знає весь світ

Найвпізнаваніший образ міста — Потьомкінські сходи, що велично спускаються від приморського бульвару до моря. Їх звели у 1837–1841 роках за розпорядженням графа Воронцова, тодішнього генерал-губернатора. Спочатку сходинок було 200, та після перебудов лишилося 192 і десять майданчиків для перепочинку.

Будівничі заклали в них оптичну хитрість: угорі сходи вужчі, ніж унизу, тому з бульвару здаються рівними, а знизу — довшими, ніж є насправді. Дивишся згори — бачиш самі майданчики, дивишся знизу — суцільний каскад сходинок. Маленький одеський фокус, розрахований на століття.

• «Броненосець „Потьомкін“». Всесвітню славу сходам приніс німий фільм Сергія Ейзенштейна 1925 року: епізод «одеські сходи» став хрестоматійним і донині цитується в кіно. Свою теперішню назву сходи отримали 1955 року.
• Найдовші катакомби світу. Під містом розкинулася мережа підземних ходів завдовжки близько 2500 кілометрів — найбільша у світі. Це колишні каменоломні: з місцевого вапняку-черепашнику будували саму Одесу, а порожнечі під землею згодом стали лабіринтом, повної карти якого немає й досі.
• Пушкінський слід. У 1823–1824 роках у південному засланні тут жив Олександр Пушкін — і саме в Одесі працював над «Євгенієм Онєгіним». Місту, як бачимо, змалку щастило на сюжети.

А 2023 року історичний центр Одеси внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — як визначний приклад багатокультурного портового міста XIX століття. Кращого приводу пройтися старими вулицями й пошукати всі ці історії наживо годі й вигадати.