Цікаві факти з історії Одеси: коротка мандрівка містом

Коротко: Одесі понад 600 років: перша письмова згадка про Коцюбіїв датована 1415 роком, і саме цю дату міськрада внесла до Статуту громади. За цей час місто встигло побути вільним портом, сховати під собою одні з найдовших катакомб світу й потрапити до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ми зібрали перевірені факти з історії міста — такі, що легко переказати за столиком у кав'ярні.

Як усе починалося

Життя на цьому березі почалося задовго до появи нинішньої назви. Перша письмова згадка про поселення Коцюбіїв припадає на 1415 рік: у хроніці Яна Длугоша описано, як звідси відправляли збіжжя обложеному Константинополю. Згодом поселення знали як Хаджибей, тут стояла османська фортеця Єні-Дунья. Розбудова великого порту почалася 1794 року, і план нового міста креслив інженер Франц де Волан. У 2021 році Одеська міськрада внесла 19 травня 1415 року до Статуту громади як дату першої письмової згадки, тож офіційно місту вже понад шість століть.

За поширеною версією, назву «Одеса» обрали на честь давньогрецької колонії Одессос, яку колись пов'язували з цим узбережжям. У грецькому корені імені вже ніби вгадувалося майбутнє міста — багатомовного й оберненого до моря.

• Осип Дерибас. Серед батьків-засновників був неаполітанець на службі імперії Хосе (Осип) де Рібас — саме він керував штурмом фортеці й першою розбудовою гавані. На його честь названо головну вулицю міста: Дерибасівську перейменували на його ім'я ще 1811 року, і назва живе донині.

Місто, що виросло на торгівлі

Величезний внесок у розквіт Одеси зробив дюк де Рішельє — французький аристократ-емігрант, якого одесити й досі лагідно звуть просто «Дюком». За роки його врядування (1803–1814) невелике поселення перетворилося на квітуче європейське місто з широкими вулицями, бульварами й театром. А згодом, повернувшись на батьківщину, Рішельє двічі очолював уряд Франції.

• Порто-франко. 1819 року Одеса дістала статус вільного порту: товари можна було ввозити й вивозити без мита. Цей режим протримався близько сорока років і перетворив місто на магніт для купців та капіталів з усієї Європи, а саму Одесу — на одне з найбільших міст імперії.
• Італійська як мова вулиці. На початку XIX століття в порту звучало стільки італійської, що вона стала фактично другою офіційною мовою міста — вивіски писали і російською, і італійською. Поряд лунали грецька, їдиш, українська, молдавська. Одеса від народження була багатоголосою, і саме цю рису століттям пізніше відзначить ЮНЕСКО.

Символи, які знає весь світ

Найвпізнаваніший образ міста — Потьомкінські сходи, що велично спускаються від приморського бульвару до моря. Їх звели у 1837–1841 роках за розпорядженням графа Воронцова, тодішнього генерал-губернатора. Спочатку сходинок було 200, та після перебудов лишилося 192 і десять майданчиків для перепочинку.

Будівничі заклали в них оптичну хитрість: угорі сходи вужчі, ніж унизу, тому з бульвару здаються рівними, а знизу — довшими, ніж є насправді. Дивишся згори — бачиш самі майданчики, дивишся знизу — суцільний каскад сходинок. Маленький одеський фокус, розрахований на століття.

• «Броненосець „Потьомкін“». Всесвітню славу сходам приніс німий фільм Сергія Ейзенштейна 1925 року: епізод «одеські сходи» став хрестоматійним і донині цитується в кіно. Свою теперішню назву сходи отримали 1955 року.
• Найдовші катакомби світу. Під містом розкинулася мережа підземних ходів завдовжки близько 2500 кілометрів — найбільша у світі. Це колишні каменоломні: з місцевого вапняку-черепашнику будували саму Одесу, а порожнечі під землею згодом стали лабіринтом, повної карти якого немає й досі.
• Тут починалося українське кіно. На Одеській кінофабриці у 1926–1928 роках працював Олександр Довженко. Саме тут він зняв «Сумку дипкурʼєра» та «Звенигору», з яких почалася його режисерська слава.

А 2023 року історичний центр Одеси внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — як визначний приклад багатокультурного портового міста XIX століття. Кращого приводу пройтися старими вулицями й пошукати всі ці історії наживо годі й вигадати.