Приховані перлини Одеси: 9 місць поза туристичними маршрутами

Коротко: Одеса — це набагато більше, ніж Дерибасівська та Потьомкінські сходи. За пів-кроку від популярних маршрутів ховаються пасажі, дворики-колодязі, будинок з однією стіною і колонада над морем. Зібрали дев’ять місць, куди водимо друзів, а не туристичні автобуси.

Кожен, хто вперше приїздить до Одеси, іде на Дерибасівську, до Оперного та на Потьомкінські сходи. І правильно робить. Але справжнє місто починається на пів-кроку вбік — у прохолодних пасажах, тінистих двориках і на сходах, про які знають переважно місцеві. Ось наш домашній список.

Пасаж — палац під скляним небом

На розі Дерибасівської та Преображенської ховається критий Пасаж — торгова галерея, зведена для братів Менделевичів у 1898–1900 роках за проєктом архітектора Льва Влодека. Ліпнина, скульптури й засклений дах роблять його схожим на пасажі Мілана, тільки без натовпів. При вході є табличка на згадку про магазин Фаберже, що працював тут на початку ХХ століття. Зайдіть бодай на хвилину — підняти голову й видихнути.

Дворики-колодязі

Найцікавіша одеська архітектура часто ховається за аркою. Класичний одеський дворик — це замкнений простір з одним в’їздом крізь підворіття, галереями по периметру й старою цистерною-«колодязем» посередині. Такі двори живі: сохне білизна, сусіди перемовляються з балкона на балкон. Колоритні приклади знайдете на Гоголя, Спиридонівській та у кварталах Молдаванки. Прохання просте: це чиїсь домівки, тож заходьте тихо й з повагою.

Будинок з однією стіною

У Воронцовському провулку, 4 стоїть будинок-стіна — прибутковий будинок банкіра Рафаловича. Якщо стати під правильним кутом, здається, що в будівлі є лише фасад, а за ним — порожнеча. Насправді будинок має форму трапеції, а бічні стіни зведені під гострим кутом, тому й народжується оптична ілюзія. Місцеві прозвали його «відьомським». У 2013 році його визнали пам’яткою архітектури.

Колонада Воронцовського палацу

На краю Приморського бульвару, трохи осторонь від головної алеї, стоїть бельведер Воронцовського палацу — колонада з десяти парних колон над портом і морем. Сам палац Франческо Боффо звів у 1826–1834 роках, а колонада досі лишається одним із найтихіших видових місць центру. Подейкують, що під склепінням є «шепітне» місце: слова, сказані пошепки з одного боку, чутно з іншого — перевірте самі, легенда це чи акустика.

Тещин міст

Неподалік перекинуто Тещин міст — пішохідний міст завдовжки близько 137 метрів, збудований у 1968–1969 роках. Назв у нього багато, а з початку 2000-х закохані чіпляють тут замочки, тож у народі його звуть ще містком закоханих. З мосту відкривається один із найкращих краєвидів на порт і одразу два палаци.

Шахський палац

На вулиці Гоголя, 2 стоїть неоготичний палац Бжозовського, який усі знають як Шахський. Його звели у 1851–1852 роках за проєктом Фелікса Ґонсьоровського для польського шляхтича Зенона Бжозовського. А «шахським» він став тому, що з 1909 по 1917 рік тут мешкав перський шах Мохаммед-Алі, який утік до Одеси після революції в Ірані. Найефектніший ракурс — знизу, з боку моря.

Сад скульптур біля Літературного музею

У дворику Одеського літературного музею сховався Сад скульптур просто неба, заснований 1995 року за проєктом Леоніда Ліптуги. Тут у бронзі й камені живуть герої одеського фольклору: Рабинович, Дюк у джинсах, рибачка Соня, Жванецький. Це та Одеса, яка сміється сама із себе — і робить це з любов’ю.

Стамбульський і Грецький парки

Праворуч від Потьомкінських сходів, на схилах бульвару, у 2013 році розбили Стамбульський парк — подарунок від міста-побратима Стамбула. Ландшафт проєктували турецькі фахівці: клумби з національними орнаментами, альтанка й невеликий бювет у східному стилі. Поруч — молодий Грецький сквер. Гарний спосіб спуститися до моря зеленими терасами замість сходів.

Зелений театр

У парку Шевченка ховається Зелений театр — відкритий майданчик серед дерев, збудований ще 1936 року. У радянські часи тут виступали найгучніші імена естради, потім він занепав, а у 2014-му його відновили як вільний громадський простір. Улітку тут концерти, кіно просто неба, маркети й просто прохолодна тінь. Наприкінці прогулянки — саме те.

Одеса любить, коли її розгадують повільно. Тож лишіть у маршруті трохи повітря для випадкових поворотів — найкраще ховається саме там.